АКТ ЗЛУКИ ЗУНР ТА УНР: ПРАВОВІ АСПЕКТИ
|
Унікальною можливістю власного державотворення та об’єднання етнічних українських земель стала Українська національна революція 1917-1920 років. Поразка Австро-Угорщини у Першій світовій війні полегшила прихід до влади демократичних сил та дала шанс галицьким українцям на створення власної держави.
Визначною подією та яскравою сторінкою вітчизняної історії стало об’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки. Проголошення Акту соборності українських держав було детерміновано багатьма причинами, зокрема:
– прагнення громадян обох держав до соборного життя, яке залишалося основним завданням тривалого бездержавного існування;
– потужне відновлення соборницької ідеї в умовах розпаду Російської, Австро-Угорської імперій та утвердження української державності по обидва береги Збруча;
– потреба об’єднаного військового захисту від зовнішніх посягань;
– гостра необхідність скоординованих дипломатичних зусиль з відстоювання українських інтересів.
На зборах, які відбулись 18 жовтня 1918 року у Львові, були присутні представники політичних партій Галичини і Буковини, до яких входили духовенство та депутати австрійського парламенту, представники громадськості (всього 69 осіб), було затверджено Українську Національну раду на чолі з Є. Петрушевичем та статут майбутньої держави.
Українською Національною радою 13 листопада 1918 року було прийнято Тимчасовий основний закон про державну самостійність західноукраїнських земель – утворення Західно-Української Народної Республіки. Його тимчасовість була зумовлена тим, що Галичина, Буковина, Закарпаття в майбутньому стануть частиною соборної української держави зі столицею в Києві.
1 грудня 1918 року у м. Фастові Українською Народною Республікою та Західно-Українською Народною Республікою було підписано «передвступний договір про злуку обох українських держав», у статті 1 якого йшлось про те, що ЗУНР заявляє, підписанням цього договору, намір на злиття у найкоротші терміни в одну державу з УНР. Натомість у ст.2 цього договору йшлось про те, що УНР має намір злитись у найкоротші терміни з Західно-Українською Народною Республікою та прийняти всю територію цієї держави і населення, як обов’язкову складову державної цілісності. У ст.3 договору була вказана привілея для ЗУНР – «як будучій частині неподільної УНР» гарантувалась територіальна автономія. Тобто галичани отримають автономію у межах УНР.
Договір про возз’єднання двох держав повинен пройти процес надання йому юридичної сили (ратифікації), але цьому перешкоджала війна. Тому Західноукраїнський уряд, покинувши Львів, переїхав до Тернополя, а потім і до Станіславова. Так, 3 січня 1919 року у Станіславові на засіданні УНРади одноголосно було прийнято рішення про затвердження ухвали Злуки ЗУНР та УНР.
Після ухвали УНР злуки обох республік територіальну та законодавчу владу колишньої ЗУНР виконує УНРада, військову і цивільну адміністрацію – Державний Секретаріат УНР. УНРада виконувала певний обсяг роботи щодо нормативно-правової бази ЗУНР, принципів функціонування на повітовому та управлінських рівнях.
21 січня 1919 року відбулось засідання Ради Народних Міністрів (РНМ), цього ж дня нарада РНМ з делегацією ЗУНР, після закінчення наради відбулось заслуховування тексту акту ЗУНР про об’єднання ЗУНР та УНР. РНМ винесла постанову «З’єднання УНР та ЗУНР ухвалити», виходячи з цього побудова держави на правовому фундаменті була запроваджена керівними колами ЗУНР та УНР.
22 січня 1919 р. на Софіївській площі у Києві відбулась визначальна історична подія проголошення Акту Злуки здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Відповідно, 23 січня 1919 р. Конгресом Трудового Народу Української Народної Республіки було затверджено Акти з’єднання ЗУНР і УНР.
Таким чином, приєднання УНР та ЗУНР було прийнято найвищими владними органами обох тоді ще окремих республік і затвердженого Конгресом Трудового Народу – вищим діючим представницьким органом УНР, у складі якого перебували делегати від Західно-Української Народної Республіки.
Основні положення відповідно до «Акту Злуки»:
1. ЗУНР користувалася повною автономією і отримувала назву Західної Області Української Народної Республіки (ЗО УНР).
2. Збройні сили двох держав об’єднувалися.
3. Всім громадянам гарантувалися демократичні права і свободи.
Найголовніше те, що відносини між ЗУНР та УНР повинні відображати конфедерацію. Законодавча влада належала Українській Національній Раді, а виконавча, розпорядча – Державному Секретаріату. Символікою цієї держави став тризуб, замість раніше затвердженого золотого лева на голубому фоні для Західно-Української Народної Республіки.
Юридичне та політичне об’єднання обох держав відбулось, проте, нажаль, політика в них була зовсім різною. Український народ був роз’єднаний лише політично, тому що кожна зі сторін мала конфлікт з іншими державами.
Після Акту Злуки, на початковому етапі, ЗУНР та УНР ще підтримували тісні стосунки. Проте військові дії наддніпрянців з більшовиками та галичан з поляками були негативним показником і підривали основи співпраці.
Отже, справдитися надіям політичних сил Наддніпрянщини та Західної України не вдалося з декількох причин:
– байдужість країн Антанти до долі УНР (ставка робилася на сильну Польщу – як щит від більшовизму та на відновлення «єдіной и нєдєлімой» Росії);
– «двовладдя» урядів та суперечлива внутрішня політика;
– особисте протистояння лідерів всередині Директорії (С. Петлюри та В. Винниченка) та з керівником ЗУНР (Є. Петрушевичем);
– значна кількість претендентів на владу в умовах громадянської війни.
Акт Злуки був логічним і правовим закінченням процесу об’єднання українських земель в одну державу, таке питання злиття піднімалось ще УНР періоду УЦР.
Акт Злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки чітко продемонстрував процес злиття обох окремих держав. В певній мірі це було конфедеративне об’єднання до визначення питання про форму держави. Нормативно-правові акти, на основі яких відбувалась Злука, були прийняті, видані та укладені повноваженим органом влади, затверджені найвищим органом влади УНР – Конгресом Трудового Народу, у складі якого перебували представники ЗУНР. Процедура Злуки юридично була завершена.
Договір обох сторін став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням становлення політичної нації. Ідея соборності українських земель набула державного статусу. Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі. Об’єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного об’єднання територій в єдиній суверенній державі. Етнонаціональна консолідація базувалася на таких засадничих принципах, як історичне самоусвідомлення спільності, ідеали свободи і незалежності, добровільне волевиявлення, опора на власні політичні і матеріальні ресурси. День 22 січня 1919 року став одним із найвизначальніших моментів нашої непростої, нерідко трагічної історії, залишившись у пам’яті українського народу як свято Соборності України.
Ідея Соборності генетично закладена в українцях з давніх давен. Від часів феодального дроблення Київської Русі вона стала однією з запорук збереження нашої державності та національного самоусвідомлення. У найважчі часи національної історії кращі сини України-Русі озброювалися нею для боротьби з ворогами. Сама ж ідея соборності немислима без ідеї державності, без національного поступу. Кращі провідники України – Володимир Великий і Ярослав Мудрий, Володимир Мономах і Ярослав Осмомисл, Роман Мстиславич і Данило Галицький, Богдан Хмельницький і Іван Виговський, Петро Дорошенко і Іван Мазепа в різні часи й за різних історичних обставин намагались втілювати її в життя. Після втрат державної самостійності та ознак державної організації Україною, в нашому народі ніколи не затухала ватра надії на відновлення державотворчого життя і відчуття належності до великої соборницької та єдинокровної нації.
Навіть будучи поділеними між кількома чужинними державами українці завжди вірили і сподівалися на національне об’єднання. Кращі з нас боролися й жертвували життям за здійснення цих мрій та сподівань. Після більш як століття по ліквідації Гетьманщини український народ був поділений між двома імперіями – Австро-Угорською та Російською.
Революційний 1917 рік в Росії змів царат і українці, поряд з іншими народами, отримали історичний шанс відновити власну державність. На теренах Наддніпрянщини постала Українська Народна Республіка, яка вже наступного (1918-го) року IV Універсалом Центральної Ради і на мирових переговорах в Бересті з країнами Четвертного союзу твердо заявила про соборницьку перспективу своєї державної політики. Українська Держава, що наприкінці квітня 1918 р. змінила УНР, у формі Гетьманату оголосила соборність історично-етнографічних земель офіційним курсом державотворчого поступу. Соборницька концепція Гетьмана П.Скоропадського ставила за мету і була спрямова на об’єднання в єдиній Українській Державі Бессарабії, Придністров’я, Берестейщини, Гомельщини, Стародубщини, Курщини, Білгородщини, Рильщини, Донщини, Кубані, Криму, Холмщини, Карпатської України, Буковини,. Підляшшя, Східної Галичини.
Національно-визвольний рух набирав потуги і на західноукраїнських землях. Революція 1918 р. в Австро-Угорщині посилила надії українців Наддністров’я на здобуття права власного самовизначення, а факт існування державності на Великій Україні надавав їм впевненості у неминучості об’єднання нації в єдиній Українській Соборній Самостійній Державі.
6 жовтня 1918 р. на урочистому відкритті Державного Українського університету в Києві велике враження на присутніх справила коротка промова представника західноукраїнських земель, члена австрійського парламенту д-ра Л.Цегельського, який зокрема виголосив: “Переповнене моє серце почуттям радости і тріумфу! Сьогодні положено найкращий камінець під будучину українського народу. Українська нація прилучилася до європейської культури, і це прилучення є найкращою запорукою, що Україна не загине. Я вірю, я певен в тому, що ви, браття, пригорнете й нас, галичан, до себе...”. Злука двох частин одного народу закономірно мусила настати, її передчуття вже віяло у повітрі.
День 22 січня 1919 р. був одним із найпрекрасніших моментів нашої непростої, нерідко трагічної історії, назавжди залишившись у пам'яті українського народу як свято Соборності України. Але до справжнього об'єднання справа так і не дійшла. Вже через кілька днів після проголошення злуки Директорія під тиском більшовицьких орд змушена була покинути Київ. Тому західним українцям годі було чекати якоїсь реальної допомоги з Наддніпрянщини. Справа боротьби з польськими агресорами цілком лягала на їхні плечі.
Навесні, 30 березня 1919 р. відбулася нотифікація об’єднання офіційною делегацією Соборною УНР послам усіх держав, що були акредитовані у Відні. Однак об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу через ряд обставин не було тоді доведено до логічного завершення. Юридичний і правосильний акт злуки по факту доконано не означав проте реального злиття двох суб’єктів угоди в єдину державну структуру. Не стала Соборна УНР після злуки ані унітарним державним утворенням, ані федеративним. ЗУНР зберегла за собою власні органи законодавчої та виконавчої влади з чітко окресленими обсягом і напрямів їхніх повноважень. Влада Директорії й надалі обмежувалася територією на схід від річки Збруч. Кожне з державних утворень продовжувало розпоряджатися власними військами, дії яких, щоправда певним чином співкоординувалися обома командуваннями і урядами. Крім того, де-юре остаточне рішення про зазначене державне злиття мали прийняти загальноукраїнські Установчі Збори. Отже, ці дві національні українські формації складали, швидше, конфедеративне державне об’єднання, що було обумовлено як об’єктивними, так і суб’єктивними тогочасними причинами. Головна з них – скрутне становище, в якому незабаром опинилися Директорія УНР та її уряд, які змушені були під натиском більшовицьких військ залишити майже всю територію України.
Українська державна єдність розвалилася. Можна зробити невтішний висновок про те, що Соборність УНР було зруйновано, власне, українськими ж руками, а за цим відбувалася й втрата національної державності. В цьому є гіркий урок та повчальна сторінка історії для сьогоднішніх і майбутніх українців. Урок цей вчить, що у часи негод і боротьби слід відкинути власні амбіції і політичні, чи будь-які інші, гешевти перед першочерговим і святим обов’язком зберегти національну єдність народу та Українську Соборну Самостійну Державу. І в цьому священному завданні немає дрібних та другорядних питань, немає важливих і менш важливих територій, українських і менш українських регіонів! Кожен клаптик української землі є всією Україною і усі, від малих та відчужених, але наших споконвічних, земель повинні бути об’єднані в лоні Великої Соборної Української Держави: від Марморомщини і Придністров’я до Берестейщини, Рильщини і Стародубщини, від Посяння, Холмщини і Підляшшя до Донщини і Кубані.
Хоча на початку ХХ ст. Соборна Україна припинила своє існування, Акт Злуки залишився тією знаменною подією, що мала велике історичне значення. Він дав змогу заманіфестувати перед усім світом про неподільність українських земель, єдність і солідарність українського народу, став прологом, дороговказом для сучасної соборної суверенної України.
Сьогодні, в епоху глобалізації та формування нового світового порядку ідея Соборності повинна набути нового змісту, вона мусить поглибитися і розширитися у нашому розумінні далеко поза межі вузького панцира державно-територіальної єдності сполученої Великої України до усвідомлення кожним українцем планетарної Соборності Українського Духу, загальної Соборності Української Нації як абсолюту.
Тому саме сьогодні, 22 січня 2019 року, з нагоди святкування 100-річчя проголошення Акту злуки УНР ЗУНР, з нагоди прагнення двох державних об’єднань возз’єднатися в єдину соборну державу, у рамках проекту «Схід – Захід разом», маємо намір приєднатися до руху, який увійшов в історію українського народу під назвою «живий ланцюг» і символічно поєднати свої долоні Заходу і Сходу України за допомогою мультимедійного мосту.
Двостороння угода
про науково-методичну співпрацю
Троїцький ліцей Троїцької селищної ради
Троїцького району Луганської області
У рамках проекту «Схід – Захід разом!», з нагоди вшанування 100-річчя підписання Акту злуки УНР – ЗУНР, підписано двосторонню угоду про партнерство, співробітництво та науково-методичний обмін між Троїцьким ліцеєм Троїцької селищної ради Троїцького району Луганської області та опорним закладом освіти .
Сторони домовились про співпрацю на засадах партнерства, взаємовигоди та спільності інтересів із метою розширення та поглиблення змісту їх наукової-методичної, освітньої та практичної діяльності.
Співпраця Троїцького ліцею Троїцької селищної ради та опорного закладу освіти передбачає обмін науково-педагогічними працівниками, написання спільних проектів, участь у наукових конференціях, круглих столах, симпозіумах, конференціях, форумах.
У перспективі планується розширити сферу співпраці, серед яких:
участь у виконанні спільних програм та проектів;
проведення спільних наукових досліджень та публікації їх результатів;
консультаційна допомога при виконанні науково-дослідних робіт;
участь у спільних програмах обміну науковими кадрами, обмін навчальними матеріалами;
участь в організації та проведенні наукових конференцій, семінарів, бізнес-форумів, круглих столів, виставок та інших наукових заходів.
Підписання даного договору сприятиме формуванню додаткових можливостей в усіх напрямах діяльності як Троїцького ліцею Троїцької селищної ради так і опорного закладу освіти , оскільки міжрегіональна наукова діяльність перетворюється на реальний інструмент стабілізації та розвитку української освіти й нарощування науково-технічного потенціалу.
Директор Троїцького ліцею директор опорного закладу освіти
Меніна Г.М. печатка
Немає коментарів:
Дописати коментар